1: Анна Ахматова Підготувала учениця 11 класу Ковальська Вікторія
2: Ахматова Анна Андріївна (справжнє прізвище - Горенко; 11 червня 1889, Одеса - 5 березня 1966, Домодєдово, Московська область) - російська поетеса, її творчість узагальнила шлях, пройдений російською культурою від «Срібної доби» до періоду хрущовської « відлиги ». Дебютувавши у межах акмеїстичної течії, А. Ахматова упродовж своєї мистецької еволюції сягнула вершин модерністської лірики. Ахматова Анна Андріївна (справжнє прізвище - Горенко; 11 червня 1889, Одеса - 5 березня 1966, Домодєдово, Московська область) - російська поетеса, її творчість узагальнила шлях, пройдений російською культурою від «Срібної доби» до періоду хрущовської « відлиги ». Дебютувавши у межах акмеїстичної течії, А. Ахматова упродовж своєї мистецької еволюції сягнула вершин модерністської лірики.
3: На долю А. Ахматової у російській літературі випала особлива місія. Вустами Ахматової заговорила, розправивши могутні крила, російська жіноча поезія. Видатні сучасниці поетеси зазначали, що у своїй творчості вона дала «цілу книгу Жіночої душі», висловила головні її суперечності, «яким стільки років не було виходу. . . » На долю А. Ахматової у російській літературі випала особлива місія. Вустами Ахматової заговорила, розправивши могутні крила, російська жіноча поезія. Видатні сучасниці поетеси зазначали, що у своїй творчості вона дала «цілу книгу Жіночої душі», висловила головні її суперечності, «яким стільки років не було виходу. . . »
4: В особі Ахматової російська «жіноча» поезія дорівнялася до «чоловічої», скасувавши давні упередження, згідно з якими аналогічні явища у російській літературі XIX ст. здебільшого зверхньо оцінювалися хіба що як розваги освічених дам. Не випадково критика майже відразу відвела Ахматовій місце поруч з О. Блоком. Та й сам Блок з великою повагою вирізняв її на тлі багатої творчими особистостями «Срібної доби». Він і книжки свої надписував їй як рівний - рівній: «Блок - Ахматовій». В особі Ахматової російська «жіноча» поезія дорівнялася до «чоловічої», скасувавши давні упередження, згідно з якими аналогічні явища у російській літературі XIX ст. здебільшого зверхньо оцінювалися хіба що як розваги освічених дам. Не випадково критика майже відразу відвела Ахматовій місце поруч з О. Блоком. Та й сам Блок з великою повагою вирізняв її на тлі багатої творчими особистостями «Срібної доби». Він і книжки свої надписував їй як рівний - рівній: «Блок - Ахматовій».
5: Друга заслуга цієї поетеси полягала в тому, що, пройшовши через усі катаклізми російської історії перших двох третин XX ст. - дві світові війни, революції, страшні ексцеси радянської влади від часів її встановлення до хрущовської «відлиги», - переживши загибель блискучого покоління творчої інтелігенції «Срібної доби», Ахматова завершила цілу епоху російської культури, стала хранителькою її найкращих традицій і передала трагічний досвід свого покоління поетам 60-80-х років. Вона була одним із тих майстрів слова, які не дали бурянові соцреалістичної літератури заполонити ниву російської словесності. Друга заслуга цієї поетеси полягала в тому, що, пройшовши через усі катаклізми російської історії перших двох третин XX ст. - дві світові війни, революції, страшні ексцеси радянської влади від часів її встановлення до хрущовської «відлиги», - переживши загибель блискучого покоління творчої інтелігенції «Срібної доби», Ахматова завершила цілу епоху російської культури, стала хранителькою її найкращих традицій і передала трагічний досвід свого покоління поетам 60-80-х років. Вона була одним із тих майстрів слова, які не дали бурянові соцреалістичної літератури заполонити ниву російської словесності.
6: СТОРІНКАМИ ЖИТТЯ МИТЦЯ Російська Сапфо у вирі історії XX століття
7: Анна Андріївна Горенко (Анна Ахматова - це псевдонім поетеси) народилася 11 червня 1889 р. під Одесою в родині відставного інженера-механіка флоту. 1890 р. родина переїхала у Царське Село, де дівчина прожила до шістнадцяти років. Анна Андріївна Горенко (Анна Ахматова - це псевдонім поетеси) народилася 11 червня 1889 р. під Одесою в родині відставного інженера-механіка флоту. 1890 р. родина переїхала у Царське Село, де дівчина прожила до шістнадцяти років.
8: Море, біля якого народилася поетеса, і Царське Село, в якому вона росла, стали постійними мотивами її лірики. Царське Село осмислювалося Ахматовою не лише як «мала батьківщина», а й як символ російської культури, повязаний передусім з О. Пушкіним - поетом, якого вона обожнювала. У Царському Селі дівчинці відкрився світ поезії. До цього світу її ввели твори Г. Державіна та М. Некрасова. Свій перший вірш вона написала в одинадцятирічному віці. Море, біля якого народилася поетеса, і Царське Село, в якому вона росла, стали постійними мотивами її лірики. Царське Село осмислювалося Ахматовою не лише як «мала батьківщина», а й як символ російської культури, повязаний передусім з О. Пушкіним - поетом, якого вона обожнювала. У Царському Селі дівчинці відкрився світ поезії. До цього світу її ввели твори Г. Державіна та М. Некрасова. Свій перший вірш вона написала в одинадцятирічному віці.
9: Кожне літо проводила під Севастополем, де за сміливість і норовливість отримала прізвисько «дика дівчинка» . За її власними словами: Я отримала прізвисько «дика дівчинка», бо ходила босоніж, бродила без капелюха і т. д. , кидалася з човна у відкрите море, купалася під час шторму, і засмагала до того, що сходила шкіра, і всім цим шокувала провінційних севастопольських панянок . » Згадуючи дитинство, поетеса писала: «Мої перші спогади - царськосільський: зелене, сире пишність парків, вигін, куди мене водила няня, іподром, де скакали маленькі строкаті конячки, старий вокзал і щось інше, що увійшло згодом у «Царськосельський оду ». Кожне літо я проводила під Севастополем, на березі Стрілецької бухти, і там подружилася з морем. Найсильніше враження цих років - древній Херсонес, біля якого ми жили.
10: Батьки Андрій Антонович Горенко
11: 1905 p. батьки Анни розлучилися. Мати з дітьми переїхала на Південь - спочатку до Євпаторії, а пізніше - до Києва, де дівчина закінчила гімназію й вступила на юридичний факультет Вищих жіночих курсів. Проте юриспруденція її мало цікавила, привабливішими були історія права та латина. За кілька років, вже у Петербурзі, Ахматова продовжила освіту на Вищих історико-літературних курсах. 1905 p. батьки Анни розлучилися. Мати з дітьми переїхала на Південь - спочатку до Євпаторії, а пізніше - до Києва, де дівчина закінчила гімназію й вступила на юридичний факультет Вищих жіночих курсів. Проте юриспруденція її мало цікавила, привабливішими були історія права та латина. За кілька років, вже у Петербурзі, Ахматова продовжила освіту на Вищих історико-літературних курсах.
12: 1910 р. вона стала дружиною талановитого російського поета М. Гумільова. І хоча цей екстравагантний шлюб проіснував недовго (досить швидко зясувалося, що дві творчі особистості, настільки ж яскраві, наскільки й різні, не можуть співіснувати у повсякденному житті), близькі взаємини з Гумільовим відіграли значну роль у мистецькому становленні поетеси. Принаймні перші серйозні кроки у ліриці вона зробила у річищі акмеїзму, видатним теоретиком і практиком якого був її чоловік. 1910 р. вона стала дружиною талановитого російського поета М. Гумільова. І хоча цей екстравагантний шлюб проіснував недовго (досить швидко зясувалося, що дві творчі особистості, настільки ж яскраві, наскільки й різні, не можуть співіснувати у повсякденному житті), близькі взаємини з Гумільовим відіграли значну роль у мистецькому становленні поетеси. Принаймні перші серйозні кроки у ліриці вона зробила у річищі акмеїзму, видатним теоретиком і практиком якого був її чоловік.
13: 1912 р. відзначився двома важливими подіями: виходом у світ першої поетичної збірки «Вечір», що відразу була схвалена критикою, і народженням сина - Льва Гумільова, який згодом став видатним істориком. Упродовж десятиліття були створені й надруковані поетичні збірки «Чотки» (1914), «Біла зграя» (1917), «Подорожник» (1921), «Аппо Domini» (1922). 1912 р. відзначився двома важливими подіями: виходом у світ першої поетичної збірки «Вечір», що відразу була схвалена критикою, і народженням сина - Льва Гумільова, який згодом став видатним істориком. Упродовж десятиліття були створені й надруковані поетичні збірки «Чотки» (1914), «Біла зграя» (1917), «Подорожник» (1921), «Аппо Domini» (1922).
14: Приходи на меня посмотреть. Приходи. Я живая. Мне больно. Этих рук никому не согреть, Эти губы сказали: "Довольно!" Каждый вечер подносят к окну Мое кресло. Я вижу дороги. О, тебя ли, тебя ль упрекну За последнюю горечь тревоги! Не боюсь на земле ничего, В задыханьях тяжелых бледнея. Только ночи страшны оттого, Что глаза твои вижу во сне я.
15: Ці збірки відбивають важливий перелом у творчому розвитку поетеси, що відбувся у 1914 p. : в ахматовський художній світ, раніше обмежений інтимно-камерними темами, входить бурхлива сучасність з такими її стрижневими поняттями, як «історія», «епоха», «батьківщина», «народ». Важливими складовими ахматовського поетичного кредо стають ідея морального обовязку та почуття відповідальності за долю вітчизни. Ці збірки відбивають важливий перелом у творчому розвитку поетеси, що відбувся у 1914 p. : в ахматовський художній світ, раніше обмежений інтимно-камерними темами, входить бурхлива сучасність з такими її стрижневими поняттями, як «історія», «епоха», «батьківщина», «народ». Важливими складовими ахматовського поетичного кредо стають ідея морального обовязку та почуття відповідальності за долю вітчизни.
16: Після революції 1917 р. А. Ахматова могла залишити свій «захланний і грішний» край і поповнити лави тих діячів російської літератури, що, з болем відірвавшись від коріння, перебралися за кордон, аби врятувати свою духовну свободу й життя. Гіпотетично існував також інший варіант - своїм талантом прислужитися новій владі, як це зробили деякі інші відомі літератори. Ахматова обрала найважчий шлях. Вона залишилася в Росії (оскільки головним своїм обовязком вважала поділяти долю батьківщини), однак обрала позицію Внутрішньої еміграції (оскільки з мистецькою безкомпромісністю та людською мужністю зберігала вірність своїй музі, виплеканій культурою «Срібної доби»). Після революції 1917 р. А. Ахматова могла залишити свій «захланний і грішний» край і поповнити лави тих діячів російської літератури, що, з болем відірвавшись від коріння, перебралися за кордон, аби врятувати свою духовну свободу й життя. Гіпотетично існував також інший варіант - своїм талантом прислужитися новій владі, як це зробили деякі інші відомі літератори. Ахматова обрала найважчий шлях. Вона залишилася в Росії (оскільки головним своїм обовязком вважала поділяти долю батьківщини), однак обрала позицію Внутрішньої еміграції (оскільки з мистецькою безкомпромісністю та людською мужністю зберігала вірність своїй музі, виплеканій культурою «Срібної доби»).
17: У серпні 1921 р. А. Ахматова отримала страшну звістку про розстріл колишнього свого чоловіка М. Гумільова, якого було звинувачено у змові проти радянської влади. Ще не раз вона довідається про арешти, тортури і зникнення друзів та знайомих у залитих кровю камерах вязниць і бараках сибірських таборів. У серпні 1921 р. А. Ахматова отримала страшну звістку про розстріл колишнього свого чоловіка М. Гумільова, якого було звинувачено у змові проти радянської влади. Ще не раз вона довідається про арешти, тортури і зникнення друзів та знайомих у залитих кровю камерах вязниць і бараках сибірських таборів.
18: Дихаючи отруйним повітрям, в якому задихалися мільйони співгромадян, спостерігаючи, як батьківщина, що на початку XX ст. вражала світ розквітом культури, стрімко перетворюється на жорстоку виправну колонію, в якій «удосконалення» людської природи супроводжується хрустом кісток і ріками крові, Ахматова дедалі глибше усвідомлювала свою особисту причетність до загальнонародного лиха. Жахливу абсурдність того, що відбувалося у країні та в її власній долі, поетеса з афористичною влучністю пізніше сформулює у поетичному рядку: «Таке вигадував Кафка». Дихаючи отруйним повітрям, в якому задихалися мільйони співгромадян, спостерігаючи, як батьківщина, що на початку XX ст. вражала світ розквітом культури, стрімко перетворюється на жорстоку виправну колонію, в якій «удосконалення» людської природи супроводжується хрустом кісток і ріками крові, Ахматова дедалі глибше усвідомлювала свою особисту причетність до загальнонародного лиха. Жахливу абсурдність того, що відбувалося у країні та в її власній долі, поетеса з афористичною влучністю пізніше сформулює у поетичному рядку: «Таке вигадував Кафка».
19: Хвиля сталінських репресій зачепила і найближчих її людей — сина та чоловіка (М. Пуніна). Власні переживання, що були приватним виявом страждань усього народу, поставленого навколішки одним із найстрашніших тиранів людської історії, поетеса увиразнювала у своїх віршах. Так народився «Реквієм» - найвидатніший поетичний памятник жертвам сталінських злочинів. Хвиля сталінських репресій зачепила і найближчих її людей — сина та чоловіка (М. Пуніна). Власні переживання, що були приватним виявом страждань усього народу, поставленого навколішки одним із найстрашніших тиранів людської історії, поетеса увиразнювала у своїх віршах. Так народився «Реквієм» - найвидатніший поетичний памятник жертвам сталінських злочинів.
20: Ахматова постраждала від тоталітарного режиму і як поетеса. Упродовж пятнадцяти років над нею тяжіла заборона на друк. Переслідування цензури вона сприймала як багаторічне катування: поетеса почувала себе засудженою, яку позбавили «вогню й води», увязненою, яку оточили арктичні льоди мовчання, поетом, чия муза була безжалісно закатована. Ахматова постраждала від тоталітарного режиму і як поетеса. Упродовж пятнадцяти років над нею тяжіла заборона на друк. Переслідування цензури вона сприймала як багаторічне катування: поетеса почувала себе засудженою, яку позбавили «вогню й води», увязненою, яку оточили арктичні льоди мовчання, поетом, чия муза була безжалісно закатована.
21: Розділила Ахматова долю свого народу і за часів Другої світової війни. Переїхавши 1941 р. з блокадного Ленінграда до Ташкента, вона сповна зазнала тяжких поневірянь воєнного лихоліття у тилу. Та попри численні побутові труднощі, внутрішню невлаштованість, негаразди зі здоровям, поетеса часто виступала у шпиталях, читаючи свої вірші пораненим. Війна стала головною темою її тодішньої творчості. Розділила Ахматова долю свого народу і за часів Другої світової війни. Переїхавши 1941 р. з блокадного Ленінграда до Ташкента, вона сповна зазнала тяжких поневірянь воєнного лихоліття у тилу. Та попри численні побутові труднощі, внутрішню невлаштованість, негаразди зі здоровям, поетеса часто виступала у шпиталях, читаючи свої вірші пораненим. Війна стала головною темою її тодішньої творчості. 1944 р. Ахматова повернулася до Ленінграда. Місто скидалося на страшного привида. Перші враження від змученого блокадою міста вона описала у своїй прозі.
22: Після перемоги радянських військ, яка, здавалося б, маля принести спокій у спустошену гітлерівською пошестю країну знову затягнувся зашморг на шиї багатостраждальних народів сталінської імперії. І знову наступ реакції відбився на долі поетеси. 1949 р. її сина було вдруге заарештовано, а кількома роками раніше вона стала обєктом кампанії нещадного цькування у радянській пресі. Після перемоги радянських військ, яка, здавалося б, маля принести спокій у спустошену гітлерівською пошестю країну знову затягнувся зашморг на шиї багатостраждальних народів сталінської імперії. І знову наступ реакції відбився на долі поетеси. 1949 р. її сина було вдруге заарештовано, а кількома роками раніше вона стала обєктом кампанії нещадного цькування у радянській пресі.
23: До останніх днів А. Ахматова зберігала дивовижну творчу працездатність. Головними звершеннями 60-х років стало закінчення «Поеми без героя» (1962), над якою вона працювала чверть століття, і збірки «Біг часу» (1965). У 60-х роках до поетеси прийшло міжнародне визнання: вона отримала престижну італійську премію, була обрана почесним доктором Оксфордського університету. До останніх днів А. Ахматова зберігала дивовижну творчу працездатність. Головними звершеннями 60-х років стало закінчення «Поеми без героя» (1962), над якою вона працювала чверть століття, і збірки «Біг часу» (1965). У 60-х роках до поетеси прийшло міжнародне визнання: вона отримала престижну італійську премію, була обрана почесним доктором Оксфордського університету. Померла А. Ахматова 5 березня 1966 р. у Домодєдові, під Москвою.
24: Двадцать первое. Ночь. Понедельник. Очертанья столицы во мгле. Сочинил же какой-то бездельник, Что бывает любовь на земле. И от лености или от скуки Все поверили, так и живут: Ждут свиданий, боятся разлуки И любовные песни поют. Но иным открывается тайна, И почиет на них тишина. . . Я на это наткнулась случайно И с тех пор все как будто больна.
25: Память про Російську Сапфо
26: Памятник на могилі Анни Ахматової в Комарно
