Опозиційний рух в Україні в 60 – 80 роки ХХ століття

Скачать презентацию на тему: "Опозиційний рух в Україні в 60 – 80 роки ХХ століття" с количеством слайдов в размере 16 страниц. У нас вы найдете презентацию на любую тему и для каждого класса школьной программы. Мы уверены, что наши слайды помогут найти вам свою аудиторию. Весь материал предоставлен бесплатно, в знак благодарности мы просим Вас поделиться ссылками в социальных сетях и по возможности добавьте наш сайт MirPpt.ru в закладки.

Нажмите для просмотра
Опозиційний рух в Україні в 60 – 80 роки ХХ століття

1: Опозиційний рух в Україні в 60 – 80 роки ХХ століття

2: Запитання для контролю Які існували течії в дисидентському русі? Дайте характеристику основним формам діяльності опозиції. Назвіть основні видання та твори дисидентів. Якими методами боролася держава з дисидентами? Охарактеризуйте діяльність Української Гельсінської Спілки, її склад, програмні цілі? Що таке релігійне дисиденство? Що сприяло придушенню дисидентського руху на початку 80-х років? Яке значення діяльності українських дисидентів?

3: Причини розгортання дисидентського руху в Україні Дисидент – ( від латинського слова dissidere – не погоджуватися ) – особи, які не погоджувалися, активно виступали, висловлювали іншу думку стосовно суспільних проблем. Тоталітарний характер радянської системи. Антикомуністичні виступи у країнах Східної Європи

4: Новий етап опозиційного руху У 1963 – 1965 роках радянським керівництвом були проведені таємні арешти десятків дисидентів. Але це не зломило борців за демократію. Початок новому етапу опозиційного руху поклала подія 4 вересня 1965 року. В цей день була здійснена перша акція політичного протесту в СРСР післясталінського часу. Відбулося це під час показу фільма С. Параджанова Тіні забутих предків у київському кінотеатрі Україна. І. Дзюба, С. Стус, В. Чорновіл, Ю. Бадзьо виступили перед глядачами з повідомленням, що в Україні почалися арешти опозиції. Виник стихійний мітинг, 140 глядачів підписалися під листом опозиції. Мітинг був розігнаний працівниками КДБ.

5: Реакція керівництва УРСР І. Дзюбу звільнили з роботи у видавництві Молодь і з аспірантури Київського педінституту. В. Чорновола увільнили з газети Молода гвардія. В. Стуса відрахували з Інституту літератури АН УРСР, де він був аспірантом

6: Форми боротьби дисидентів Дисиденти використовували в боротьбі за демократизацію радянської системи, суверенітету республік СРСР винятково мирні форми боротьби. Форми боротьби дисидентів: - розповсюдження книг, брошур, статей, написаних дисидентами; - створення гуртків, груп, організацій; - проведення мітингів, демонстрацій; - написання листів – протестів ( колективних та індивідуальних) на адресу влади.

7: Течії дисидентського руху Національно – визвольна Правозахисна Релігійна

8: Видавнича діяльність Були підготовлені до друку (за кордоном чи методом самвидаву) статті М. Брайчевського Приєднання чи воззєднання і В. Чорновола Лихо з розуму, Правосуддя чи рецидиви терору? У статті Брайчевського розкривалися обставини входження України до складу Росії в 1654 р. відповідно до Переяславської пакту, що у ті роки утаювалися. Статті Чорновола містили документальні дані про арешти 1966 року. Страшну правду про переслідування дисидентів, їхнього життя в таборах містили роботи В. Мороза Репортаж із заповідника ім. Берії, Хроніка опору, серед снігів. У 19790 -1971 рр. у Львові видавався ( самвидавом) журнал Український вісник( редактор Чорновол). У журналі містилася інформація про судові процеси над дисидентами, факти порушення прав громадян СРСР. У 1974 році випуск журналу відновився ( велику роль у цьому відіграв С. Хмара).

9: Створення організацій Першою в СРСР загальною організацією, що виступала на захист прав людини була Ініціативна група захисту прав людини в СРСР, до якої входили харківянин Г. Алтунян, киянин Л. Плющ. У 1976 році дисиденти України створили Українську Гельсінську групу з метою виконання рішень Гельсінської наради 36 держав Європи і Північної Америки з прав людини і дотримання принципів демократії ( 1975р). УГГ була легальною організацією, мала тісні контакти з аналогічними групами, створеними в СРСР, а також із правозахисними організаціями західних країн. До складу організації входив 41 чоловік. Членами Української Гельсінської спілки входили: М. Руденко ( голова), О. Бердник, П. Григоренко, О. Тихий, Л. Лукяненко, І. Кандиба, М. Миронович, О. Мишко.

10: Напрям діяльності УГС У декларації Української Гельсінської спілки зазначалась необхідність: Сприяти ознайомленню широких кіл української громадськості з Декларацією прав людини; Сприяти виконанню статей Прикінцевого Акту з питань безпеки і співпраці в Європі; Домогтися, щоб на всіх міжнародних нарадах, де мають обговорюватися підсумки виконання Гельсінських угод, Україна як суверенна держава була представлена окремою делегацією; З метою вільного обміну інформацією та ідеями домогтися акредитування в Україні представників зарубіжної преси; Розповсюджували інформацію про незаконні арешти, положення вязнів у вязницях, таборах, засланні. У декларації проголошувалося, що в своїй роботі Спілка керується не політичними, а лише гуманітарно – правовими мотивами і свою головну мету вбачає в ознайомленні світового співтовариства з порушенням прав людини в Україні.

11: Організація мітингів, демонстрацій Це була активна форма діяльності, яку влада вважала найбільш небезпечною і багаторазово застосовувала силу для розгону масових заходів, організованих дисидентами. 22 травня щорічно дисиденти організовували мітинг біля памятника Т. Г. Шевченкові в Києві в память про перепоховання тіла Кобзаря в 1861 році.

12: Заходи радянського керівництва на боротьбу з дисиденством У 1967 р. в структурі КДБ створюється спеціальне пяте управління, на яке було покладено обовязки по боротьбі з ідеологічними диверсіями, а по суті, з інакомисленням. У 1971 році ЦК КПРС прийняв дві постанови, націлені на розгром опозиції. Особлива увага в постановах була приділена ліквідації самвидаву і припинення ввозу тамвидаву до СРСР. У 1972-1973 рр. прокотилася хвиля арештів дисидентів. У ці роки заарештували І. Світличного, В. Стуса, Є. Сверстюка, В. Чорновола, Н. Світличну, І. Калинець, С. Параджанова, І. Дзюбу та інших. Вони вважалися особливо небезпечними злочинцями. У 1977 – 1978 рр. були заарештовані члени УГС – М. Руденко, О. Тихий, М. Маринович, М. Матусевич. Емігрували з СРСР П. Григоренко, Н. Світлична, Н. Строката. Ланцюг арештів продовжується аж до початку перебудовчих процесів середини 80-х років. У таборах загинули В. Стус, В. Марченко, О. тихий, Ю. Литвин.

13: Заходи радянського керівництва на боротьбу з дисиденством Крім тюремно – табірних закладів, на захист тоталітарного режиму була кинута каральна медицина. . Найбільш небезпечних для радянської системи дисидентів увязнювали в психіатричних лікарнях спеціального типу. Серед цих лікарень виділялася Дніпропетровська, яку було перетворено на справжню психіатричну вязницю особливо жорстокого режиму. Жертвами тюремно – психічного терору стали П. Григоренко, Л. Плющ, М. Плахотнюк, З. Красівський, В. Рубан, Й. Тереля, М. Ковтуненко та інші відомі дисиденти. Але основний контингент спецлікарень становили маловідомі жертви режиму – релігійні дисиденти

14: Релігійне дисиденство Причини виникнення цієї течії дисиденства – заборона автокефальної та греко – католицької церков, шалена антирелігійна кампанія кінця 50 – 60 – х років. Греко – католицька церква діяла в західних областях України в підпільних ( катакомбних) умовах. Значна частина населення таємно відправляла релігійні обряди. Одним з активних борців за легалізацію греко – католицької церкви в Україні був Йосип Тереля.

15: Причини поразки дисидентів Відсутність у дисидентів чіткої політичної програми. Бракувало належної організованості. Адміністративний тиск, репресії ідеологічної та каральної державної машини.

16: Значення дисидентського руху. Дисиденти сприяли формуванню суспільної свідомості, заснованої на демократичних цінностях. Боротьба дисидентів прискорила кризу радянської системи. Дисиденти зберегли традиції національно – визвольної боротьби українського народу, поставили за мету вихід України зі складу СРСР Опозиційний рух в Україні відродився досить швидко: у 1988 р. українські дисиденти створили Український Гельсінський Союз, який продовжив боротьбу за демократію і суверенітет.

Скачать презентацию


MirPpt.ru